Без вільної України немає вільної Європи
Є дати, які не потребують пояснень. 24 серпня - одна з них. Але цього року, у п'ятий рік повномасштабної війни, це вже не просто дата в календарі. Це питання, яке кожен з нас, українців, повинен поставити собі чесно: що я зробив за цей рік для того, щоб моя країна вистояла? Ми пишемо ці слова не з Києва, не з Харкова, не з окопу. Ми пишемо їх з Німеччини, з країн, які нас прийняли, дали дах, роботу, школу для дітей. І перше, що маємо сказати-це слово подяки. Без прикрас, без "але". Ці країни відкрили двері тоді, коли це було потрібно найбільше, і ми цього не забудемо.
Але подяка - не привід замовкнути про майбутнє.
Тому що майбутнє, за яке зараз платять життям в українських окопах, - це не лише майбутнє України. Кордон, який зараз тримають українські воїни, - це кордон європейської безпеки. Якщо він впаде, наступного ранку картина світу для Берліна, Варшави, Парижа стане іншою. Без вільної України не буде вільної Європи. Це не гасло - це факт, який Європа поки що усвідомлює повільніше, ніж хотілося б.
І саме тому наше місце - не в мовчанні "гостей", а в голосі тих, хто пам'ятає, звідки прийшов і за що бореться.
Що це означає на практиці?
Це означає говорити там, де нас чують: з колегами, сусідами, у листах до депутатів, у розмовах, які здаються незручними. Мовчання нікого не захищає - воно лише дає час забуттю.
Це означає передавати дітям мову і пам'ять не як обов'язок, а як спадок, яким варто пишатися. Діаспора, яка втрачає мову, за одне покоління втрачає й голос.
Це означає підтримувати тих, хто щодня повертає додому викрадених дітей, лікує поранених, тримає культуру живою навіть під обстрілами.
Наші діди й прадіди, які після війни опинились тут, у Німеччині, без держави й без права повернутись, могли лише мріяти про той шанс, який маємо ми сьогодні - шанс на державу, що бореться і вистоює. Проґавити цей шанс мовчанням чи втомою - означає зрадити не лише сучасне, а й їхню пам'ять.
З Днем Незалежності!
Слава Україні! Героям Слава!